Так, відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 50 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджуються: 1) свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю; 2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Наголошуємо на тому, що в судових засіданнях у кримінальних провадженнях суд вимагає у захисника саме всю низку вищезазначених документів, з метою підтвердження повноважень останнього.
У постанові колегії суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №752/11464/16-к Верховний Суд виклав наступну правову позицію щодо даного питання: «Відповідно до позиції апеляційного суду, словосполучення «ордером, договором із захисником» означає «ордером та договором із захисником», і, таким чином, тільки наявність цих двох документів може підтвердити повноваження захисника. … В цьому випадку використана синтаксична конструкція, в якій однорідні члени речення з’єднані безсполучниковим зв’язком і між двома останніми членами речення стоїть розділовий сполучник «або». … Суд не бачить підстав при тлумаченні пункту 2 частини першої статті 50 КПК України відступати від звичайного значення, яке надається цій синтаксичній конструкції законодавцем. … Крім того, на користь того, що умови підтвердження повноважень захисника, зазначені у пункті 2 частини першої статті 50 КПК України, застосовуються альтернативно, свідчать й інші положення законодавства. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, а документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Тобто ордер і договір є документами, які в рівному ступені посвідчують існування договірних відносин між адвокатом і його клієнтом. Таким чином, пункт 2 частини першої статті 50 КПК України визначає, що повноваження захисника мають вважатися підтвердженими, якщо — на додаток до документу, передбаченого пунктом 1, — захисник надав хоча б один з документів, передбачених пунктом 2 частини першої цієї статті».
Також у постанові об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №648/3629/17 найвищий суд у системі судоустрою зазначив наступну правову позицію: «…п. 2 ч. 1 ст. 50 КПК України сформульовано за допомогою синтаксичної конструкції, в якій однорідні члени речення, а саме: «ордер», «договір» та «доручення», пов`язані безсполучниковим розділовим зв`язком, а між двома останніми вжито сполучник «або», який виразно вказує на альтернативний перелік, тобто передбачено можливість вибору одного з трьох зазначених у переліку документів. Крім того, якщо у такому переліку наведено умови для настання певного правового наслідку, то використання розділового сполучника «або» вказує на те, що наслідок настає за наявності хоча б однієї з перелічених умов.
З урахуванням зазначеного єдиною підставою для здійснення адвокатської діяльності є договір про надання правової допомоги у кримінальному провадженні, який повинен бути укладений між адвокатом та клієнтом. Проте у чинній редакції КПК України не передбачено надання такого договору, його копії або витягу разом із свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю. Кримінальне процесуальне законодавство встановлює, що обов`язковими документами для підтвердження повноважень адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та один із документів, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 50 КПК України».
В свою чергу, вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що саме стало підставою для передання провадження (справа №648/3629/17) на розгляд об’єднаної палати — «таке рішення колегія суддів прийняла, оскільки вважає, що захисник на підтвердження своїх повноважень на участь у кримінальному провадженні має долучити свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер, а також залежно від виду правової допомоги — договір або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. В ухвалі зазначено, що відсутність у наданих суду матеріалах договору або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, позбавляє суд можливості перевірити строк дії доручення чи договору, а також обсяг повноважень захисника, наявність чи відсутність обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій, що може призвести до порушення права на захист».
Відтак, справді, незрозуміло яким чином суд може пересвідчитись у тому, що, наприклад, договір про надання правової допомоги, станом на день проведення судового засідання, є дійсним, якщо захисник у якості підтвердження своїх повноважень разом зі свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю подає лише ордер.
Більш того, в даному випадку відсутні будь-які гарантії того, що такий договір дійсно укладено.
З огляду на зазначене, вважаємо, що проблематика підтвердження повноважень захисника на участь у кримінальному провадженні потребує більш детального як наукового дослідження, так і більш всебічного обґрунтування у практиці Верховного Суду.
Автор – помічник адвоката адвокатського бюро «Reu & company», аспірант кафедри кримінального процесу НУ «Одеська юридична академія» Скрипник Дар’я