Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України налічує чисельні норми, які протирічать одна одній, тим самим ускладнюючи роботу як представників прокуратури й поліції, так і, насамперед, суддів та адвокатів. Крім того, на такі протиріччя тривалий час не звертає увагу законодавець, незважаючи на цілком слушні зауваження фахівців у галузі права та практикуючих юристів.
Зокрема, частини 1, 2 ст. 532 КПК України передбачають, що вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Проте, підпунктом 4 п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК передбачено, що у резолютивній частині вироку суду першої інстанції зазначається, зокрема, рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
З урахуванням зазначеного, у разі винесення судом першої інстанції обвинувального вироку, особі, яка до винесення вироку не перебувала під вартою, суд може прийняти рішення про обрання стосовно такої особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, у разі подання апеляційної скарги вирок суду першої інстанції в законну силу не вступить, однак, особа стосовно якої винесено вирок, все одно залишиться під вартою.
На практиці непоодинокі випадки, коли в залі суду особу, засуджену вироком суду першої інстанції, брали під варту, незважаючи на те, що такий вирок не набрав законної сили!
Наприклад, у квітні минулого року, одним із районних судів м. Одеси винесено вирок, яким засуджено громадянина N до 3 років та 6 місяців позбавлення волі. До набрання вироком законної сили обрано громадянину N запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Не погоджуючись з таким рішення суду, та, вважаючи свої права порушеними, громадянин звернувся до адвоката, який підготував апеляційну скаргу, а також клопотання про зміну запобіжного заходу.
В обґрунтування своїх доводів у клопотанні адвокат вказав на порушення суддею першої інстанції вимог КПК України при обранні запобіжного заходу, зокрема, вимог ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити спроби 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Разом з тим, обґрунтованих доводів на користь того, що громадянин N мав намір переховуватись від органів досудового розслідування або суду, чи перешкоджати кримінальному провадженню — стороною обвинувачення не наведено.
У матеріалах справи також були відсутні і докази того, що громадянин N вчиняв інші злочини або ж знищив, сховав чи спотворив будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливав на учасників кримінального провадження чи іншим чином перешкоджав його ходу.
А відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років, — виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.
Зазначений вирок суду у мотивувальній частині містив лише формальні твердження про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Таким чином, судом першої інстанції на власний розсуд, без клопотань сторін провадження і наступного обговорювання щодо існування ризиків, вирішено питання щодо обрання громадянину N запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, що суперечить принципу диспозитивності, закріпленого у ст. 26 КПК України, та принципу змагальності сторін, відповідно до ст. 22 КПК України.
В подальшому, завдяки обґрунтованим доводам, вмілому застосуванню власних знань та практичного досвіду, а також об’єктивному розгляду колегією суддів апеляційного суду Одеської області, клопотання адвоката було задоволено та змінено обвинуваченому громадянину N запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов’язання.
Наразі апеляційний розгляд зазначеного кримінального провадження триває.
Автор —
адвокат Артур Купріянов