Повернутися

Сам по собі факт виявлення ознак тяжкого психічного розладу у спадкодавця не свідчить про його безпорадний стан, необхідний для усунення від спадщини (ВС/КЦС у справі 761/19573/15-ц від 18.12.2020 року)

Фабула судового акту: Мати померлого сина, подала позов до суду першої інстанції, про усунення дружини свого сина (невістки) від спадкування, внаслідок того, що невістка умисно ухилялась від надання допомоги своєму чоловікові, який хворів на тяжку психічну хворобу, у зв`язку з чим перебував у безпорадному стані.

Факт наявності тяжкої психічної хвороби підтверджувався за життя – тим що син проходив обстеження у психіатричній лікарні, де йому було видано графік прийому ліків від шизофренії, а посмертно — висновком судово-психіатричної експертизи (виявлено ознаки тяжкого психічного розладу (з найбільшою вірогідністю: шизофренія, параноїдна форма).

Обмежено дієздатним або недієздатним спадкодавець за життя не визнавався.

Перед смертю, спадкодавець несподівано пропав, а потім його знайшли повішаним. Зі слів, позивача (матері) — після зникнення чоловіка та за весь час його пошуків, відповідач (яка знала про хворобу) поводила себе так, наче нічого не трапилось, вела звичайний спосіб життя. Підтвердження доказами цих фактів, позивач – як вбачається з рішення – не привела. Втім, суд першої інстанції задовольнив її позов і усунув дружину від спадкування.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції. ВС КЦС погодився із цим і залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.

Позиція аргументована наступним:

1) узагальнюючи зміст статті 1224 ЦК, постанову ПВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, та попередні висновки ВС:

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність обставин:

— ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання,

— перебування спадкодавця у безпорадному стані,

— потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

2) Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Так, позивачем не доведено факт ухилення, хоча це є її процесуальним обов`язком.

3) Щодо безпорадного стану:

— безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

— відсутні переконливі докази того, що через наявність тяжкого психічного розладу спадкодавець не здатен був усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними або такий розлад істотно вплинув на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, унаслідок чого він потребував постійного нагляду та сторонньої допомоги;

— обмежено дієздатним або недієздатним спадкодавець за життя не визнавався.

Таким чином, лише факт вияву у спадкодавця ознак тяжкого психічного розладу не може свідчити про безпорадний стан спадкодавця, оскільки безпорадний стан — це стан особи, у якому вона не може самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребує стороннього догляду, допомоги і піклування.

Автор: Трофименко Ирина Виталиевна