24 січня 2020 року помічник адвоката адвокатського бюро «Reu & company», аспірант кафедри кримінального процесу Національного університету Одеська юридична академія Скрипник Дар’я виступила із доповіддю («Підстава для передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена ч. 5 ст. 434-1 Кримінального процесуального кодексу України») на Всеукраїнській науково-практичній конференції з нагоди 20-річчя кафедри кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.
Текст статті нижчевикладено (Скрипник Д.О. Підстава для передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена ч. 5 ст. 434-1 Кримінального процесуального кодексу України /Д.О. Скрипник// Кримінальний процес і криміналістика: виклики часу: Збірник статей за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції з нагоди 20-річчя кафедри кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету імені Івана Фрака, м. Львів, 24 січня 2020 р. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2020. – С. 207-213).
Одним із способів забезпечення єдності судової практики Верховним Судом (далі – ВС) цілком справедливо можна назвати «вирішення» виключної правової проблеми Великою Палатою ВС.
Відповідно до ч. 5 ст. 434-1 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики [1].
Однак, законодавче визначення поняття «виключна правова проблема» або ж критерії, за якими можна було б чітко встановити необхідність передачі Великій Палаті ВС кримінального провадження для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, — відсутні.
Зазначене фактично змушує ВС самостійно визначитись із розумінням суті вищевказаної підстави для передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати ВС.
Для дослідження даної проблематики вважаємо за необхідне звернутись до вже наявних наукових досліджень окресленого питання.
О.О. Книженко відмічає наступні ознаки справ, які містять виключну правову проблему: відсутність попередніх висновків, висловлених у постановах ВС; необхідність забезпечення розвитку права; необхідність формування єдиної правозастосовної практики. При цьому, наголошується на тому, що остання із ознак є спільною для справ, які містять виключну правову проблему, та справ, у яких суд відступає від попередніх висновків [3, с. 138].
Проте, доводиться відмітити, що, виходячи із буквального тлумачення частини 5 статті 434-1 КПК України, кримінальне провадження передається на розгляд Великої Палати ВС, якщо справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, тим самим законодавець фактично відмежовує існування необхідності забезпечення розвитку права, формування єдиної правозастосовної практики та виключної правової проблеми, зазначаючи їх як окремі підстави, які в своїй сукупності є підставою передання кримінального провадження для розгляду Великій Палаті ВС.
В свою чергу, в ухвалі Великої Палати ВС від 12.04.2018 у справі №243/6674/17-к про прийняття до розгляду кримінального провадження, Велика Палата ВС, маючи на меті встановити окремі особливості терміну «виключна правова проблема» зазначає наступне: «Велика Палата Верховного Суду враховує семантичне значення терміну «проблема», яке означає складне теоретичне чи практичне питання, яке потребує вивчення, дослідження, оцінки і вирішення. Зокрема, правовою проблемою потрібно визнавати суперечливі ситуації, що характеризуються протилежними підходами до розуміння тих чи інших подій, станів, процесів, явищ чи об’єктів і, які вимагають формування рекомендації чи пропозиції, застосування якої дозволить досягнути вирішення відповідної проблеми. Наявність проблеми щодо питання про необхідність відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів, які не передбачені ст. 309 КПК України, об’єктивно існує, оскільки немає однозначного вирішення у правозастосовній діяльності» [5].
Відтак, Велика Палата ВС також зазначила про те, що існування виключної правової проблеми обумовлюється, зокрема, відсутністю однозначного її вирішення у правозастосовній діяльності.
Також, як відмічено у постанові Великої палати ВС від 16.01.2019 у справі №439/397/17, колегія суддів, передаючи кримінальне провадження на розгляд Великої Палати, зазначає, що на виключний характер правової проблеми вказує не тільки існування різної судової практики, але й наявність різних позицій науковців щодо цього питання [6].
Крім того, в ухвалі ВС від 09.04.2019 у справі №404/6160/16-к про передання кримінального провадження на розгляд Великої Палати ВС досить влучно вказується на те, що, виходячи з системного аналізу норм кримінального процесуального закону та практики Великої Палати ВС, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний вимір ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. За змістовним критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За своєю правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи, і вирішення її необхідно для забезпечення балансу законних інтересів та пропорційності заходів примусу. Також ВС наголошує на тому, що принцип верховенства права передбачає, що у випадках, коли існує законодавча невизначеність або суперечність, головний обов’язок судової влади полягає у тому, щоб усунути неясність або розв’язати суперечність шляхом тлумачення і застосування судами кримінального законодавства в такий спосіб, щоб воно було узгодженим і завбачливим [4].
Відповідно, можна дійти висновку про те, що виключна правова проблема наявна у випадках відсутності законодавчого регламентування окремих питань, відсутності правових позицій ВС, Верховного Суду України, сформованих у подібних правовідносинах (проте, доводиться констатувати, що у даному випадку Велика Палата цілком можливо може оцінювати виключну правову проблему з урахуванням вищевказаного кількісного виміру [4]. У такому разі вирішення питання про прийняття Великою Палатою ВС кримінального провадження до розгляду вирішуватиметься з огляду на наявність суддівської дискреції) тощо.
Крім того, з урахуванням відміченого вбачається те, що, незважаючи на спроби ВС виокремити характеристики виключної правової проблеми, обґрунтувати її існування у окремому кримінальному провадженні та інше, з метою його передання на розгляд Великої Палати ВС, ВС фактично обмежується посиланням на необхідність даного передання для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, не обґрунтовуючи існування такої необхідності.
Проте, існує точка зору, відповідно до якої встановлення необхідності передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати ВС для забезпечення розвитку права є достатньо складним процесом, оскільки ВС є, перш за все, правозастосовним органом, а не науковою установою. Наголошується на тому, що доволі складно буде впоратись із таким завданням «учаснику справи», що може бути визначено в подальшому Європейським судом з прав людини як обмеження доступу до суду [2].
Зокрема, недарма у вищевикладеній науковій позиції термін «учасники справи» вченим взято в лапки.
Згідно із ч. 1 ст. 434-2 КПК України, питання про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Однак, КПК України не оперує терміном «учасник справи», що дозволяє дійти висновку про те, що такими «учасниками справи» виступають особи, які мають право на касаційне оскарження (ст. 425 КПК України).
Тому пропонуємо частину 1 статті 434-2 КПК України викласти в наступній редакції: «Питання про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням осіб (чи особи), що мають право на касаційне оскарження, відповідно до статті 425 цього Кодексу».
О.О. Книженко вважає, що необхідність забезпечення розвитку права передусім пов’язана із недосконалістю закону про кримінальну відповідальність, яка породжує неоднакове застосування норм права. Без наділення ж ВС правом законодавчої ініціативи є неможливим забезпечення розвитку права [3, с. 138-139].
Та слід звернути увагу на те, що необхідність забезпечення розвитку права пов’язана не лише з недосконалістю закону про кримінальну відповідальність, але й КПК України. Прикладом так званої «недосконалості» може слугувати визначення у КПК України процедури відкриття документів, які стали підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Якщо ж зазначити більш точно та коректно, то було визнано наявною виключну правову проблему щодо застосування статті 290 КПК України, яка полягала в тому, що у випадках, коли прокурор дотримався всіх вимог процесуального закону, своєчасно (заздалегідь) вжив заходів для розсекречення процесуальних документів, які були підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, проте, він все одно позбавлений можливості використати протокол негласної слідчої (розшукової) дії як доказ лише з тих підстав, що під час досудового розслідування було відмовлено у знятті грифу «таємно» з ухвали слідчого судді [7].
Відтак, на наше переконання, встановлення необхідності забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики (не беручи до уваги необхідність обґрунтування існування виключної правової проблеми) являють собою загальні та неконкретизовані підстави для передачі кримінального провадження на розгляд Великій Палаті ВС. Очевидним є те, що на практиці дані підстави фактично «поглинаються» існуванням виключної правової проблеми, та їх існування окремо не обґрунтовується.
В свою чергу, Велика Палата ВС може дійти висновку про відсутність підстав для передачі кримінального провадження на її розгляд. У такому випадку кримінальне провадження повертається колегії (палаті, об’єднаній палаті) для подальшого розгляду, про що має бути постановлена ухвала (ч. 6 ст. 434-2 КПК України).
Виходячи зі змісту частини 6 статті 434-2 КПК України, об’єднана палата також має право передати кримінальне провадження на розгляд Великій Палаті ВС, хоч існування такого права не вбачається, з урахуванням положень, викладених у частині 5 статті 434-1 КПК України [2].
З огляду на зазначене, необхідним є внесення змін до ч. 5 ст. 434-1 КПК України, які б передбачали право об’єднаної палати передати кримінальне провадження на розгляд Великої Палати ВС.
Відтак, станом на сьогоднішній день, наявними є не лише недосконале нормативне врегулювання порядку здійснення розгляду кримінального провадження Великою Палатою ВС на підставі ч. 5 ст. 434-1 КПК України тощо, але й відсутність чіткої позиції ВС щодо критеріїв, існування яких свідчило б про наявність даної підстави для передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати ВС.
Список використаних джерел:
1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 №4651-УІ // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.
2. Дроздов О.М., Дроздова О.В. Аналітичний огляд окремих змін до кримінального процесуального кодексу України Законом № 2147-VIII// [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://unba.org.ua/assets/uploads/8eb4f3b02533a3c0ed03_file.pdf.
3. Книженко О.О. Виключна правова проблема як одна з підстав передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду /О.О. Книженко// Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. 2018. №15. С.137-142.
4. Ухвала Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №404/6160/16-к// [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81264228#.
5. Ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №243/6674/17к// [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73369169.
6. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №439/397/17// [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79298600.
7. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №640/6847/15-к// [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85174578.